Художні матеріали

2.2.3. Хлібозаготівля

Вона була головною причиною масового голодомору в українських селах. Хліб вилуча­ли в селян насильно, застосовуючи цілий набір карально-репресивних засобів конфіс­кації майна та житла, штраф у п'ятикратному розмірі у порівнянні до обсягу хлібоза­готівель, арешт, вирок суду за cт.57, 1927 р. "Хлібні штрафи" були смертним вироком для селян, бо їхнє виконання остато­чно знищувало їхні продовольчі запаси, прирікаючи сотні тисяч людей на голодну смерть. Про це свідчать розповіді наших односельців.

Бондар Петро Нечипорович, 1920р.н., с.Кучівка з болем у серці згадує ті часи:

- Змалечку зазнав великого горя: у 1926 році померла від тифу наша мама. Батько одружився вдруге, то стало трішки ліпше жити, але прийшов незваний голод. Сім’я наша збільшилася, а їсти не було що. Пам’ятаю, що у ті тяжкі роки поле засівати допомагали військові. Але урожай забрали активісти. Забирали усе під мітлу: і хліб, і зерно, і крупу, сало. Били образи і горшки з печі. Дуже вже ми, малі, просили, щоб не забирали корову, яка була нашою рятувальницею. Правда, лишили до вечора, а вночі прийшли і забрали. Батька забрали на Соловки, а повернувся через півроку зовсім хворим. Розказував, що дуже знущались, били. Так під кінець 1932 року він і помер. Дошок для труни не було, то зірвали  зі  стелі у коморі старенькі, трухляві і зробили якусь труну. Потім помер брат Василь, сестричка Маруся і наша друга мама Наталя. Їх уже ховали без трун. Нас усіх малих забрали у приют. До сих пір нас прозивають «патронацькі». Ми ледве перезимували. А брата Івана  за колоски убили активісти. В нашій сім’ї померло з голоду 6 чоловік. Вижили лише ми з братом Андрієм і залишились круглими сиротами на білому світі.

Як показують наші дослідження, вже в січні-березні 1932 р. з різних районів Поділля почала надходити інформація про продовольчі труднощі. У важких умовах розпочалася і проходила весняна сівба 1932 р. Тяжкі поневіряння селян не могли не позначитись на організації сільськогосподарського виробництва. Запланованих пудів зерна у 1933 р. Хмельниччина здати державі вже не змогла. З хати в хату ходили бригади “буксирів”, збирали все до квасолини. На зиму 1932-1933 рр. села залишилися без зерна. Конфіскація продовольства подавалася як кара за “куркульський саботаж хлібозаготівель” і здійснювалася цілком гласно, з висвітленням у періодичній пресі. Райвиконкомам дозволялося передавати в рахунок хлібозаготівель всі створені в колгоспах натуральні фонди – насіннєвий, фуражний, продовольчий. Досить активно працювали виїзні судові сесії, розглядаючи справи пасивних хліборобів, боржників хлібозаготівель.

З досліджених  нами численних джерел архівних документів можна зробити висновки, що продовольчі труднощі вразили всі райони Хмельницької області. У подільському селі вже у першій половині 1932 р. лютував справжній голод. Близько третини населення не мало ніяких засобів для існування, майже 10% селян пухли від голоду. Отже, повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже в грудні 1931 р. - навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, у багатьох районах Поділля розпочався голод. Посівна кампанія затяглася до кінця червня 1932 р. Відведені під пар площі перетворилися на розсадники бур'янів. Просапні культури були необроблені, частина посівів загинула. На решті площ урожай був невеликий. У 1932 р. в Україні і на Поділлі зокрема голод набув розмірів загальної катастрофи.

Причиною катастрофічного становища на селі кінця 20-х початку 30-х років була сталінська політика воєнно-комуністичного штурму, яка супроводжувалася вилученням величезних обсягів сільськогосподарської продукції. З кінця 1932 р. на Хмельниччині було розпочато додаткову заготівлю хліба. У грудні 1932 р. почалось формування насіннєвого фонду, у який конфіскували власне майно селян. Для виконання нереальних планів практикувалися повальні обшуки селянських дворів, фактично відбувалася конфіскація заготовлених хліборобами на зиму продовольчих запасів. Проведена державними і партійними органами конфіскація хліба на Поділлі викликала голод.

На початку 1933 року голод охопив 29 районів нашої області. Докотився він і до Старокостянтинівщини, наших сіл. У грудні 1932 року селяни Старокостянтинівського району уже  почали вмирати з голоду.

Селянин з с.Левківки  І.Нагнибіда говорив: "... Радянська влада обманює і більше нічого. Кругом народ голодує, з голо­ду пухне, а ми повинні вихваляти радвладу, що в них є досягнення", - такі скупі дані знайдено в облдержархіві.  

Щерб’юк Марія Володимирівна, 1923р.н.,  с. Стецьки згадує:

- Важкі були часи. Як зараз бачу: нас  четверо малих дітей, бо двоє вже були старші, сиділи з матір’ю на печі, і так заглядаючи їй в очі, просили що-небудь поїсти. А в хаті не було ні крихти. У матері текли сльози з очей, а сама каже, що хоче з нами грати в карти. Ми дуже зраділи, бо мати ніколи не грала в карти. Лише тепер я розумію її відчай. Вона хотіла нас чимось зайняти, щоб не думати про їжу. Лише тепер розумію крик її душі: „Господи! Якось у людей помирають діти з голоду, а тут хоч би одне вмерло.” Так могла сказати мати, загнана у безвихідь. Батько поніс у Велику Шкарівку  останнього новісінького кожуха і обміняв на відро картоплі, буханець хліба  та кілька яєць. З дому повиносили все, що могли: тернові хустки, крам, який був, скатерки та рядна домоткані, а голод ще довго стукав у двері, аж поки нас люди не порозбирати служити. Так усі шестеро ми й вижили...
ЇЇ сестра Бородій Ганна, 1921р.н., с.Стецьки ще й досі пам’ятає:

- Ми  їли млинці з гречаної полови, лободи, молодого листя, копали під Губчею рогозу широколисту (солодкі корінці). Збирали на полах гнилу картоплю, буряки і варили юшку. Часто нас малих дітей посилали до заможних хазяїв просити, але не завжди приносили щось поїсти. Нас врятувала спочатку корова, бо по склянці молока,   хватало хоч нам дітям, їх було шестеро).  В 33-у нас трьох старших, віддали служити до хазяїв, щоб заробляти на прожиття. Чому так сталося, селяни розмірковували по-своєму.

Знову читаємо в архіві: «У радянській країні нас вчать госпо­дарювати, як добре землю обробля­ти, - підкреслював колгоспник із Красносілки Т.Корнюк, - але хліб, от­риманий від цієї землі, через хлібоза­готівлю від нас вивезли. Я сам ба­чив на станції Шепетівка, коли польські потяги цілими ешелонами вивозять хліб".

Шляхи їх пролягали за кордон та у промислові регіони країни. Центр за всяку ціну вимагав виконання плану хлібозаготівлі. Наш район у повній мірі його не виконував. Тому за незадовільне керівництво хлібо­заготівлями, недостатню мобілізацію Старокостянтинівського райпарткому постановою ЦК КП(б)У було оголошено догану голові райвиконкому Сарані та голові районної контрольної комісії Вальцеріну і звільнено їх з роботи. А тодішньому уповноваженому ЦК Довгому оголошено догану з попередженням. Та чи "слабким" був той тиск, коли знову і знову в пресі з'являлися нові повідомлення, що селяни підпалюють хати своїх мучи­телів. Проте страшне адміністратив­не колесо було сильніше за селян. Воно перемелювало всіх. Виг­нані із власних осель подоляни під конвоєм, разом з маленькими дітьми, старенькими батьками в те­лячих вагонах тяглися у чужі світи, щоб кістками встеляти неосяжні про­стори Казахстану та Сибіру. Голод і  політичні репресії допомагали один одному здійснювати геноцид проти свого народу, вони йшли поруч. У 1923 р. із с.Староостропіль репресо­вано Пилипа Іванчика, який помер дорогою до Сибіру. А залишені восьмеро дітей у 1932 році ледь животіли, з яких четверо синів померли від голодного виснаження.

А що чекало інших? Рятуючись від голоду, селяни  стали виїжджати з села. Але ця спроба не для всіх закінчилась вдало. Врятуватись від голодної смерті змогли (за нашими дослідженнями) лише 12 жителів села.

А 23 січня 1933 року Директивою ЦК ВКП(б) і РНК СРСР українським селянам заборонили покидати місця проживання.

2.2.4. Масове позбавлення селян хліба і продовольства

20 листопада 1932 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про заходи для поси­лення хлібозаготівель», пункти якого свідчать про навмисне створення умов, які при­звели до важких наслідків і спричинили масову смертність сільського населення. Рад­нарком УРСР поставив за обов'язок місцевим органам влади:

1. Заборонити усяке використання натуральних фондів, створених у колгоспах, які незадовільно виконують план хлібозаготівель.
2. З оголошенням цієї постанови призупинити видачу яких-небудь натуральних авансів у всіх колгоспах, які незадовільно виконують плани хлібозаготівель.
3. Колгоспи, які незадовільно виконують план хлібозаготівель і видали натуральні аванси хліба на трудодні в порядку громадського харчування, повинні негайно органі­зувати повернення незаконно розданого хліба для того, щоб направити його на виконання плану хлібозаготівель.
4. Зобов'язати РВК негайно організувати вилучення в окремих колгоспників і одноосібників хліба, розкраденого в колгоспах і радгоспах під час збирання, обмолоту, пере­везення хліба... Причому, вилучати хліб необхідно в першу чергу у всяких ледарів, хапуг, які не мають трудоднів, але мають запаси хліба". Колгоспи, які не виконували плану хлібозаготівель, обкладати 15-кратним натура­льним штрафом здачі м'яса. Більшість колгоспів план не виконали. Сотні колективних господарств не змогли розрахуватися з своїми членали, чим підштовхнули їх до масових виходів. Наприклад, у Грицівському районі (тепер Старокостянтинівський) рівень колективізації у цей час знизився на 21,1%. Лишали продовольства не тільки в селі, але й у місті.

Так восени 1932 року влада почала цілковите вилучення продовольства у «боржників» за завищеними планами хлібозаготівлі А боржниками вважалися всі. Хіба це не  геноцид?

Багато горя і страждань, нечуваних втрат зазнали жителі і міста Старокостянтинова протягом голодних років, під час сталінських репресій. Всього по місту було репресовано понад 300 чоловік, а по району більше 1000. Серед робітників і службовців почалося масове незадоволення.

В архівних даних читаємо:
- Особенно резко за истекшую декаду среди робочих проявляються антисоветские настроения, выражающиеся  в наростании безразлично наплеватальского отношения к самому производству,  к производительности труда, к соревнованию и ударничеству.

Кочегар маслозавода Билык Николай, получив 400 грам хлеба пайка на день для себя и семьи, сказал:
«Вот если бы соревноваться кто больше повесит таких удавителей, которые нас довели до голода, я б и соревновался, а в работе нечего нам соревноваться, на 400 грамм хлеба далеко не поедешь».

І далі все нові імена і нові біди.

Рабочий совхоза Новики Зарембо Иван по вопросу о хлебном пайке в пресуствии рабочих на конном двору сказал:
«Как будем дальше жить, муки получил на 4 души 54 кило, сбавили на 45, потом еще сбавили на 32, а сейчас на 20, вобщем скоро ничего не будут давать».

Старый магазин №9.

Сверкун Андрей, получив хлебную карточку, в очереди за хлебом говорил среди стоявших: «Где взялась эта власть, хотя бы кто-нибуть нашелся, чтобы отплатил за наши муки».

Робочий  сахзавода  Яцик Казимир на произдводственом совещании о низких выработках  сказал:  «Что ж вы требуете работы, когда рабочие одним вздохом питаются, знаете, от голодного нечего требовать, вы лучше скажите, где хлеб нам достать».

Совпартаппарат.        

В связи  с прекращением выдачи хлеба и резко уменьшенном хлебном пайке, среди служащих  нарастает сильное глубокое недовольствие и обострение, нередко перерастающее в злобу против категорий, получающих хлебный паек (военных и т.д.).

Служащая закрытого магазина Мульман Мария в присуствии покупателей говорила: «Хорошо лишь военным, которые получают паек и хлеб продают на частном рынке по спекулятивным ценам. Не только хлеб, но и отрезы сукна, очевидно жизнь построена лишь только для них, так было и так есть, что одни работают, а другие пожинают».

Председатель сельсовета с. Раек Демчук Антон,  член ВКП(б), не получая хлебного пайка и не имея возможности роздобыть хлеб в селе, заявил секретарю ячейки Камову, что в следствии голода собирается бежать из села!

В связи с уменьшением хлебного пайка среди служащих нарастает тенденция, выражающаяся в намерении бросать роботу.

«Если хлеба не дают и заставляют нас голодать, так уж лучше дома без всякой работы сидеть, пусть работают те, кто сытый.»

Служащий райзаготконторы Белоцкий, беседуя со своими сослуживцами по вопросу открытия военного стадиона говорил: «Музыка для дворян играет, а у нас кишки играют. Раньше была привелигированная каста и сейчас у нас есть дворянокоммунисты, на которых крестьяне так горько работают. А эти только веселятся, катаются, с жиру бесятся»..

З досліджуваної архівної справи бачимо, що не кращі справи були і в заробітчан:
- Массовый наплыв мешочников под видом нищенствующих робочих и  колхозников,  за   последнее  время   усилился.

Приезжие толпы  мешочников   в  беседе с крестьянами, колхозниками и местными робочими сеют нелепые, провокационные слухи о бегстве робочих из фабрик и заводов, о нарастающем голоде, о случаях людоедства.

Приехавший из Коростыня, называющий себя робочим мешочником Понов Александр на базаре в присутствии крестьян говорил:

«Добра не ждать, мы погибнем голодной смертью, до гибели нас довела советская  власть. Но не власть, а чума  для народа, где это видно, чтобы в такой  большой стране -  хлебной стране  был голод  на хлеб, чтобы мы с Коростыня приезжали за 2-3 пудами картофеля и платили  по 15р, за пуд, а за границу наш хлеб, наш  сахар отдают за бесценок. Дожили, нечего сказать, мы сами рабочие и должны бросать работы и ехать с Коростыня  чёрт знает куда за кортофелем. Хлеба дают 1 фунт на день и  то на работника, а сім’я- сдыхай с голода. Всё время кричат о молодом поколении, что оно должно быть крепким, здоровым, а не только сахару и жиров и не дают для малых детей, но даже хлеба не дают, вот тебе будет крепкое и здоровое поколение».

Стоящий при этой беде колхозник с.Ладыг Чайка Иван Архипович, усмехаючись сказал: «І нам по коліно и вам по колени, и ваших бъют, и нашим дыхать не дают».

Мірошник Самусенко Антін в розмові з селянами  говорив:
«Сеять начали кое-где, работа у дядьков не весёлая, каждый смотрит на то, что дядьки ходят по селу – дай ради Бога кусок хлеба, и ходят по сёлам тысячами изнурённые.

Станции все забиты людьми, в поезда не пролезть, страшно смотрет, а что будет дальше не знаю, видно по всему, что будет голод. Миллионы людей ходят, а сеять не сеют, весь народ волнуется, коллективы разбегаются, допры полны переполнены, но ничто не справиться с нарастающей стихией голода, ни расстрелы, ни допры не смогут успокоить народ, хлеба нужно дать, дальше нельзя смотреть, как люди гибнут как мухи».

Нач.002 и РОГ ГПЧ                                         Ерофеев
Уполномоченный СП                                     Пильдиш  

З даних архівних досліджень можна стверджувати, що голод стукав у кожну оселю міста й села Старокостянтинівщини.

2.2.5. «Чорні дошки»: терор голодом

Для посилення темпів та збільшення обсягу хлібозаготівель РНК УРСР і ЦК КП(б)У ухвалили фіскальну і злочинну за своєю суттю постанову «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлю» від 6 грудня 1932 р. Система голодних гетто – «чорних дощок» фактично означала повну ізоляцію сіл і цілих районів, вилучення всього продовольства, заборону ввезення будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на Чорну дошку» було занесено до третини сіл України. Зі слів очевидців і джерел досліджень, ми виділили такі основні міри:

Негайно зупинити завезення товарів, цілком зупинити кооперативну і державну торгівлю на місці та вивезти із відповідних кооперативних і державних магазинів усі наявні товари.

Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.

1. Заборонити всяке кредитування, зробити термінове вилучення кредитів і всіх інших фінансових зобов'язань.
2. Перевірити та очистити колгоспи цих сіл, вилучаючи контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель.
3. У 1932 р загальний збір хліба в Україні становив 12,8 млн. тонн, при цьому було вивезено з України 7 млн. тонн, що катастрофічно позначилося на всіх галузях сільського господарства республіки.

А в  серпні 1932 року було запроваджено заборону торгівлі, щоб не дозволити селянам купувати хліб чи продавати.  Його треба було тільки задарма здавати державі.

Постанову про так звані «чорні дошки» застосовували практично у всіх колгоспах України, наражаючи таким чином на голодну смерть сотні тисяч селян. Не обминула вона і наших сіл: Стецьки, Прохорівки, Костянця, Кучівки та сусідніх Жабче, Губчі, Партинець.

Як бачимо, що «чорні дошки» сіяли чорну смерть по наших селах.

2.2.6. Територія і тривалість голоду

Голод почався фактично пізньої осені 1931 року, про що свідчать архівні документи. У1932-1933 pp. голодомор охопив практично всі села Української РСР, в тому числі і 10 районів Молдавської АРСР, яка знаходилася у складі України. Терор голодом продовжувався на протязі 22-х місяців, а його катаст­рофічні наслідки продовжували даватися взнаки і в 1934 році, коли колгоспники поми­рали від тифу, кишкових отруєнь, хвороб, викликаних тривалим виснаженням органі­зму. Голод супроводжувався розладами людської психіки, що проявлялися в масових випадках канібалізму, трупоїдства, вживання в їжу людського м'яса та м'яса здохлих тварин, про що свідчать архівні документи, у вірогідності яких немає підстав сумні­ватися. (Голод 1932-1933 років на Україні:очима істориків, мовою документів.- К., 1990. 615 с), і спогади очевидців.

Наш поет-земляк Юрій Клен в поемі «Україна» відтворив картину апокаліпсису подільського села. «…Тоді по селах їлось людське м’ясо…».

І це дійсно підтвердила  моя прабабуся, жителька села Стецьки Мальчук Фросина Трохимівна 1921р.н., яка розповіла, що в 1933 році на базарі зустріла свою знайому , яка пішла заміж  далеченько від нашого села. Їй так захотілося провідати батьків, що оце недавно пішки через поля пішла додому. Ось і село, вже й хату видно… Але що це? Під’їхав вершник і благав повернути, бо звідти назад уже ніхто не повертається. В селі залишились лише смердючі трути і гайвороння. А кілька вцілілих людей полювали на свіжу здобич, що забреде в село. Бідна жінка не наважилась порушити пересторогу вершника. І досі моторошно, як згадую...

Трагічна доля сім'ї Христюка Якима, - згадує односельчанка з с.Жабче  (колись нашої сільської ради) Медведчук.

- Щоб не потрапити під колеса сталінсько-беріївської машини, селянин голий і босий, лише з Біблією за пазухою, тікає на Кубань.

Яким згодом  таємно забирає дітей. Старша донька Явдоха була заміжня і залишилася вдома у с.Жабче на свою біду і горе, бо дуже мучилася у 1932-1933 рр. Голод позбавив її розуму, загасив лю­бов до власних дітей. Голодна, озвіріла жінка з'їла своїх двох хлопчиків. Сама ж доживала свій згорьований вік у притулку для старих." Можливо з даних свідчень, можна зрозуміти наших прадідусів і прабабусь, які так бережно ставляться до хліба. Бо вони завжди пам’ятають:хліб-це життя. Наші бабусі завжди нас привчають  дорожити окрайцем хліба, цінувати кожну крихту, застерегти від того, що вони пережили.

2.3.Наслідки голодомору

В історичній літературі існують різні цифри жертв голодомору в Україні — від 5 до 12 млн. чоловік. (Голодомор 1932-1933 pp. в Україні; причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція, Київ, 9-10 вересня 1993р., стор. 7, 9).

Зіставлення даних перепису населення 1926 і 1937 років показує, що від голоду в Україні померло не менше 5,5 млн. чоловік. Голод лютував також і на Кубані, Північному Кавказі та в Казахстані, де мешкали багаточисельними групами етнічні українці. Смертність в Україні в три рази перевищувала народжуваність.

Кульмінація трагедії, що з жорсткістю була розіграна на території Поділля, припала на 1933 р.
Не всі райони Поділля однаково постраждали від голоду. З районів, що входять до складу нинішньої Хмельницької області, особливо постраждали Деражнянський, Летичівський, Проскурівський, Старосинявський, Новоушицький. Солобковецький, Славутський, Чемеровецький, Полонський, Старокостянтинівський.

А серед сіл сільських рад Старокостянтинівщини найбільші жертви по Миролюбненській, Губчанській, нашій Стецьківській, Радковецькій, Великочернятинській та Баглайській.

В окремих селах Поділля мали місце факти людоїдства і трупоїдства. На 15 травня 1933 р. було зареєстровано 8985 випадків дитячої смертності. Близько 5 тисяч дітей стали безпритульними. Газети писали про злочинні зграї на залізничних станціях, які складалися з 12-14-річних і, навіть, з 5-6-річних. Вони займалися, головним чином, дрібними крадіжками. В окремих школах Поділля відвідування учнями занять зменшилося на 50 – 75%. Почали залишати навчання і студенти. У березні 1933 р. навчання у Проскурові припинило 160 чоловік, у Тульчині – 163, у Бердичеві – 343. Аналіз офіційних повідомлень місцевих партійних та державних органів свідчить, що у 1933 р. розширилась географія районів та збільшилась кількість жертв голокосту. Тим часом у подільських селах з'явились “біженці” від голодомору з Харківщини, Уманщини та інших регіонів України. Траплялися випадки, коли люди не могли більше стримувати гніву, зважувалися на рішучі дії: нападали на приміщення їдалень, йшли з погрозами проти сільського керівництва, грабували сільські комори. Голод перевернув усе: плин життя, стосунки, звичаї, світосприйняття.

Голодні хлібороби втрачали працездатність, а земля – господаря. Посівна кампанія у 1933 р. затяглася майже до жнив. За даними на 25 травня 1933 р. Хмельниччина засіяла ранніми зерновими всього близько половини від загального плану.

Отже, як бачимо, у 1932-1933 рр. голод лютував на всій території Хмельницької області.
Упродовж 22 місяців селянам систематично не видавали хліба, позбавляли їх засобів існування і всілякої допомоги. Страх голодної смерті не покидав людей, а в державних засіках знаходився хліб, який міг їх врятувати. Проте надавати допомогу керівництво країни не поспішало.

У Західній Україні про голод було добре відомо. У липні 1933 р. у Львові створили Український центральний допомоговий комітет, який зміг надати потерпілим певну допомогу нелегальними продуктовими посилками. Українські емігрантські організації на заході робили відчайдушні зусилля довести факти голоду до уваги своїх урядів. Отже, так чи інакше, але правда була доступною і відомою заходу, і завдання радянського уряду полягало у тому, щоб знищити, створити або замаскувати цю правду.

Лише 25 лютого 1933 р. Україні було виділено позичку у розмірі 20 мільйонів пудів зерна. У квітні 1933 р. почала надходити допомога, але часто не тим, хто голодував і вмирав з голоду.
Найбільше від голоду постраждали центральні та північно-східні райони Поділля.

Відбувалося не лише фізичне винищення мільйонів українських хліборобів, а й духовне покріпачення цілих поколінь.

Скільки треба було сили волі, яке міцне серце близьким, рідним, щоб в один день похова­ти сестричку і братика Дворкових із Стецьок, дев'ятирічного Петрика і чотирирічну Фросину, Олек­сандра Шевчука із цього ж села. А в Кучівці біля річки валялись обгризені людські трупи, в яких упізнавали і своїх і чужих подорожніх, що здебільшого жебракували по селах. Їх навіть не було кому поховати.

Бородій (Шум) Анастасія 1923р.н.  з Кучівки ще й досі бачить перед очима, як сусіда просила кого-небудь допомогти стягнути з печі восьмеро дітей-трупів, щоб не розточили черви: «Господи, люди, допоможіть поховати. Я їх не боюсь, допоможу зволокти з печі, але сама не маю сили. Допоможіть!».

Страшна трагедія лягла на плечі Адама Свірчука із Ілляшівки, який за три дні поховав чотирьох членів своєї сім'ї, які померли від голод­ного виснаження. Вдячна пам'­ять односельчан не змогла забу­ти багатодітні сім'ї, які зникли страшного 33-го. Це п'ятеро дітей Кирила Адамчука з Сахновець. Михайла Байди і дружини Лукії з трьома дітьми, п'ятеро дітей Гри­горія Ващука. Разом з п'ятьма дітьми померли Павло Бондар і дружина Лукія. З чотирма дітьми упокоївся Іван Вознюк із с. Губчі До сьогодні радківчани пам'ята­ють прізвище Андрія Голюка, який помер разом з п'ятьма дітьми,  Параски Шафарук з  шістьма. Не пережив страшного голодомору Олександр Матвійо­вич Михайловський - ліг у могилу із своїми п'ятьма малолітніми дітьми. Така ж доля Сергія Петриченка і його п'яти дітей із с.Остропіль.

Вмирали скрізь, де застане голодна смерть.

Оксана Реган, 1920р.н., з села Стецьки згадує:
- Батько пішли в Старокостянтинів на базар, щоб за якусь важку залізяку (а він був ковалем) виміняти круп. З базару вони не повернулись. Лише через день люди з нашого села переказали, що під хуторецьким цвинтарем помер. Привезли додому, поховали, а потім і хреста не стало (кажуть, що забирали хрести з цвинтаря, бо не було чим палити).

А ще ходили колядувати до сусідів євреїв, то дадуть книша, а ми його віддамо собаці у Мельників, щоб відколядувати яблуко, бо у них був великий садок, то на колядники давали яблука. Дуже нам малим хотілось чимось поласувати. Якщо вийде дядько, то давав половинку яблука, а тітка - давала ціле. Мені ті яблука до сих пір у пам’ятку…

Скільки їх, подолян, хто загинув в роки голодомору? Ніхто точної цифри сказати не може. Найбільш повні відомості про смертність подолян подають інформації оперуповноважених ДПУ. На їх думку, в окремих селах Поділля загинуло 10-12% населення. А ми думаємо, що значно більше. Навіть річна    робота    працівників сільських рад, краєзнавців райо­ну не змогла зібрати прізвища всіх убієнних. Адже багато смертей взагалі не реєструвалися, не вказу­валася їх причина. А навесні 1934 року надійшло розпорядження про вилучення книг реєстрації смертей 1932-1933 рр., після чого вони були знищені. Проте сільські ради Вищої Погорілої (Миролюбне), Свинної (Веснянка), Баглаїв, Григорівки, Вербородинець Волиці Керекешиної, Немиринець, Самчик, Радковець, Капустина, Ілляшівки, Огієвець, Стецьок, Пашковець, Киселів не побояли­ся не виконати це розпоряджен­ня, а навпаки, переховали книги і передали пізніше в архів, щоб ми сьогодні могли глибше пізнати ті страшні сторінки історії. Саме з них ми взяли багато інформації для дослідження.

Більше 2,5 тис. селян району (за даними сільських рад) за­гинули від штучно спланованого голоду 1932-1933 років. Найбіль­ше, по 150-250 селян, померли у селах Вербородинської, Великочернятинської, Губчанської, Стецьківської, Радковецької, Миролюбненської сільських рад. Проте це далеко не всі дані.

75 років минуло від тих трагічних подій, та спокійно говорити про них не можна. Про найбільший злочин сталінізму сучасне поко­ління повинно знати. «Верхи» пішли свідомо на голод, щоб одержати хліб.  А яким шляхом! Ми втратили працьовитих хліборобів та їх сім’ї. Ми втратили справжніх господарів української землі. І цього факту ніхто і ніколи не спростує. Нині дехто з обурен­ням каже: "Нащо згадувати той голод, ятрити душі? Загиблих уже не повернеш.. "Але забути - це великий гріх. Простити теж. Усе має бути назване своїм іменем: брехня - брехнею, злочин - зло­чином. Прах  мільйонів за­мучених в Україні від голоду сту­кає в наші серця. .

Старокостянтинівці схиляють голови в жалобі біля пам’ятника жертвам Голодомору, що усамітнився по вулиці Миру.



Пам’ятні знаки жертвам голодомору з’явились по всій Україні і за її межами,у кожному селі району і в нашому селі Стецьки також.

ВИСНОВКИ

Досліджуючи проблеми голодомору 1932-1933 років, ми вжахнулись   цифри,    що помирало в Україні від голоду 17 людей щохвилини, 1000-щогодини, майже  25 тисяч щодня! Що п’ятирічка 1928/29-1932/33 років в основній хліборобській смузі закінчилась голодом, який набув жахливих розмірів у сільських районах України і Поділля та Старокостянтинівщини зокрема.  Що за підрахунками істориків, середня очікувана тривалість життя чоловіків у 1933 році склала 7 років, жінок – 10 років. Що це є?  Це є справжній геноцид.

Головними причинами голоду як на Поділлі, так і на Старокостянтинівщині та у нашому селі були: колективізація, яка позбавила селян не тільки землі, самостійного господарювання, а й засобів життя, зробила їх цілком залежними від держави; розкуркулення, яке вилилось у справжню антиселянську війну; хлібозаготівлі, які фактично залишали селян без продуктів харчування. Уряд вимагав від хліборобів зерна більше, ніж вони його мали.

    - липень 1932р. –влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;
    - серпень 1932р. – прийнято так званий закон «про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;
    - листопад 1932р.- запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;
    - запровадження системи голодних гетто – «чорних дощок»(третина сіл України);
    - грудень 1932р.- примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві;
    - січень 1933р. – забороняється виїзд за межі України;

А спрямування чи не всієї продукції громадського господарства в державний фонд за символічними цінами було найголовнішою причиною глибокої економічної кризи, яка охопила колгоспний лад у момент його зародження.

Насильницьке вилучення всіх продовольчих запасів

Це основні причини голоду.
Були ще й додаткові: заборона на видачу селянам наявних зернових запасів на складах і у районах голоду; видача хлібних пайків жителям міст, але нічого подібного для мешканців сіл; катастрофічне винищення та загибель худоби на Поділлі; заборона на вільне пересування для сільського населення; відхилення московським урядом допомоги із Західної України.
Іншим, що могло штовхнути комуністичну партію на злочин голодомору, були міжнародні торгівельні зобов'язання.

Не менш важливою причиною голоду був постійний страх перед відродженням української нації, яка виявила героїзм та своє національне обличчя в роки визвольних змагань. 1930р. став вершиною повстанських виступів селян Поділля і Старокостянтинівщини, які висували не тільки економічні, але й політичні вимоги.

Слід сказати і про наслідки голодомору як для подолян, так і для нас, старокостянтинівців. При дослідженні ми помітили таку закономірність, яка стосується всіх досліджуваних територій.

Це:

    - занепад сільськогосподарського виробництва, знищення великої кількості міцних селянських господарств;
    - пограбування старокостянтинівських хліборобів у ході хлібозаготівель;
    - великі людські втрати; (жертвами голоду стали понад 800 тисяч подолян, в тому числі більше 2,5 тисяч старокостянтинівців та 215 наших односельчан !);
    - за останніми публікаціями архівних джерел в самому місті Старокостянтинові померло з голоду 1809 осіб: 1932 рік – 240 чол., 1933 рік - 1569!
    - економічні втрати – втрата молодого працездатного населення;
    - моральні – терор голодом виховав у людей сліпу покору владі «законопослушників»;
    - психологічні – очевидці голоду і навіть їх діти успадкували страх перед голодом;
    - фізичні – зміна генетичного коду, народження фізично кволих людей.

Якщо економічні, соціальні, демографічні, політичні наслідки голодомору в Україні якоюсь мірою досліджуються, то духовні втрати, що їх завдала українському народові злочинна тоталітарна система, до кінця не вивчені.

Знаючи, що останнім  у пошуках виходу з важкого становища для кожної людини залишається релігія, яка завжди є рятівним поясом для свідомості віруючих, влада цей пояс відібрала. Церкви було зруйновано, віру втрачено. Храми лише за останні роки почали підніматись з руїн. А сотні тисяч будинків стоять сьогодні по всіх селах України пусткою – в них немає господарів, поля незорані, несіяні. Мабуть, так мститься нам ота зневага до селянина-годувальника, ота наруга, апогеєм якої був голод 1932-1933 років.

22 місяці голоду - штучного, рукотворного стали глобальною катастрофою ХХ століття.

Голод в Україні, на Поділлі, Старокостянтинівщині і в нашому селі, ми вважаємо, є актом геноциду проти українського народу, який кваліфікувала Міжнародна комісія у листопаді 1989 року. А 7 листопада 2003 року ухвалено  Спільну заяву делегацій держав-членів ООН щодо 70-річчя Голодомору 1932-1933 років в Україні. В ній вперше в історії організації Голодомор визнали трагедією, спричиненою діями тоталітарного режиму радянської влади

Жертви голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства.

І цей крок уже зроблено: 24 листопада 2007 року до 75- річчя Голодомору  на заклик Президента України Віктора Ющенка поминальні свічки запалила уся Україна, українці об’єдналися у слові і молитві за убієнних голодом. Загорілися маленькі свічки і в кожній домівці наших сіл, біля пам’ятного знака жертвам Голодомору відбувся мітинг – реквієм, а в церкві сільський священик відслужив панахиду за 215 односельчан – жертв Голодомору. Всеукраїнська акція вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору сколихнула весь світ. Американська хода закінчиться аж через рік, коли буде закладено пам’ятник жертвам голодомору. Сам президент США підписав  такий указ. Запалали в цей день і свічки біля стін Паризької богоматері у Франції як частина всесвітньої акції пам’яті. Усі, хто підтримав акцію «Засвіти свічку!» вимагали від усієї спільноти визнати Голодомор геноцидом  української нації. Жаль, що є ще люди, які проти цього.

На сьогодні факт геноциду та репресій українців сталінським режимом у 1932 – 1933 роках офіційно визнаний урядами України, Австралії, Угорщини, Ватикану, Литви, Естонії, Італії, Аргентини, Канади, Грузії, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Іспанії та Перу.

А 2008 рік оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років!

Не можемо, не маємо права забувати смертний голодний ужинок.

Сьогоднішній підсумок дослідницької роботи не лише нагадує нам про страшне лихо голодомору, не лише застерігає, щоб не повторилось це лихо знову, а й є нашою з вами молитвою за прощення нашим сучасним поколінням українців за наше безпам’ятство. Ми нагадуємо усім, хто ще живий з очевидців голодомору, аби вони розповідали, писали, переказували молодим про нелегку долю свою і свого народу.

Ми надіємось, що проведена нами дослідницька робота, буде використана вчителями історії та літератури на уроках при вивченні рідного краю, розширить сторінку літопису села Стецьки, збагатить інформацію шкільного музею та краєзнавчого музею міста Старокостянтинова, знайде свою колонку на сторінках районної газети «Життя Старокостянтинівщини». Стане новою сторінкою історико-географічної експедиції учнівської молоді «Історія міст і сіл України», «Україна пам’ятає», «Колосок пам’яті». Назавжди залишаться спогади односельчан - свідків голодомору. Дасть можливість глибше вивчати питання, пов’язані з історичними процесами кінця 20-х початку 30-х років ХХ століття.

А в Києві розпочато створення Музею Народної Скорботи, в якому мають бути зібрані всі матеріали й свідчення про велику трагедію, як нагадування та пересторога нащадкам. Можливо, й наші дослідження стануть частинкою його надбання, тим калиновим кущем, що зросте у київському парку   до Дня Пам’яті жертв Голодомору. Він буде вічним оберегом, пам’яттю жертвам геноциду кожного українського села. І такого маленького, як наші Стецьки.

Нам усім треба об’єднати зусилля й зробити все можливе, щоб ці трагічні сторінки історії ніколи не були забуті. Україна пам’ятає! Світ визнає, що

Горе було в нас  – безмежне.
Втрати  стали – безповоротні…
А пам’ять -  хай буде вічна!
скачать софт
Пошук
До уваги громадян
Центр надання адмінпослуг
Я маю право
Все про субсидії
Зразки заяви про призначення субсидії, декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії та інструкції про порядок заповнення.

Переглянути детальну інформацію

Роз'яснення щодо отримання субсидій.

Переглянути детальну інформацію

Калькулятор розрахунку субсидії

Калькулятор розрахунку субсидії

До уваги громадян

П Е Р Е Л І К ЗАХИСНИХ СПОРУД – ПРОТИРАДІАЦІЙНИХ УКРИТТІВ (ПРУ), ЯКІ РОЗМІЩЕНІ НА ТЕРИТОРІЇ СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКОГО РАЙОНУ СТАНОМ НА 1.01.2018 РОКУ

Переглянути детальну інформацію

Основні заходи Старокостянтинівської райдержадміністрації заплановані на наступний тиждень

Переглянути детальну інформацію

Старокостянтинівський міськрайонний сектор філії Державної установи "Центр пробації" у Хмельницькій області

Переглянути детальну інформацію
Телефон довіри
З метою забезпечення виконання завдань, передбачених Законом України "Про запобігання корупції", вважаються телефоном довіри облдержадміністрації контакти: (0382) 65-00-87,
email: stop_korupzia@ukr.net
Про відомі факти вчинення корупційних діянь посадовими особами повідомляти на "телефон довіри"
Влада проти корупції
З метою виконання завдань щодо протидії корупції, забезпечення вирішення конфліктних питань громадянами в районних органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування при отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг у земельній сфері, у сфері медичного обслуговування тощо, при зволіканнях у виготовленні документації державними службовцями, а також при безпосередньому зіткненні з фактами здирництва та хабарництва, просимо звертатися на телефон "довіри" районної державної адміністрації 3-15-69.
Отримав субсидію - бережи енергоресурси!
Я МАЮ ПРАВО! Про проект
Я МАЮ ПРАВО! Я зміг захистити свій бізнес! Зможеш ...
Я МАЮ ПРАВО! Я захистила свої права! Якщо будеш ді ...
Я МАЮ ПРАВО! Я маю право на безоплатну правову доп ...
Інтерактивна карта

Інтерактивна карта регіональних/міських програм відшкодування частини відсотків/суми за кредитами для населення та ОСББ (ЖБК) на утеплення

Інтерактивна інвестиційна карта

Інтерактивна інвестиційна карта з енергоефективності та відновлювальної енергетики України - UA MAP

Зміни одне життя

Зміни одне життя

Календар
    Червень 2019    
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
Погода