Художні матеріали

ГОЛОДОМОР
1932-1933 років в с.Стецьки на Старокостянтинівщині

Роботу виконав
Ващук Дмитро Сергійович,

учень 9 класу
Стецьківської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Старокостянтинівської районної ради
Хмельницької області
с.Стецьки

Науковий керівник:
старший вчитель історії
Стецьківської загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів
Шевчук  Людмила



ВСТУП


…Ні, це не сон, таке було
Морили голодом село.
Я чую правду з уст тремтячих
Отих людей, що зло те бачив,
Хто мало з голоду не вмер,
Та дивом вижив і тепер
Цю правду каже, щоби знали,
Як голодом людей вбивали.


Краєзнавці нашої школи  в рамках вивчення та відтворення історії Голодомору 1932-1933 років, вшанування пам’яті жертв сталінської політики геноциду українського народу, в зв’язку з  проголошенням в Україні 2008 року Роком пам’яті жертв Голодомору  хочуть зупинитися на трагедії Голодомору  маленького подільського села Стецьки, що на Старокостянтинівщині. Розкрити трагічну сторінку голодомору 1932-1933 років по селах  Старокостянтинівщини та Стецьківської сільської ради зокрема: Стецьки, Кучівка, Прохорівка, Дубина, Костянець.

На долю України випало багато сумних, трагічних дат, закарбованих у пам’яті тисячами безневинних людських жертв. Такою страшною сторінкою в житті українців був голод 1932-1933 років. Це був експеримент, у якому український народ виборював право на життя. У світі немає іншої країни, де земля так густо вкрита безіменними могилами. На плодючих чорноземах шанованої світом житниці, у голодних хатах, на шляхах просто неба вмирали люди. Вмирали наші дідусі і бабусі, прадідусі і прабабусі. Із спогадів очевидців, вмирали цілі родини, зникали цілі села.

Ми, молоде покоління, повинні знати і пам’ятати історичне минуле своєї країни, свого села, свого родоводу, адже той народ, той рід, який не знає свого минулого, не має права на майбутнє.      

Голод – це історична минувшина, що живе у пам’яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх душах  і у наших серцях. Надто багато позаду могил… Надто тяжкі втрати…

В жовтні 1984 року  Конгрес США проголосив 4 листопада 1984 року Днем пам’яті про великий голод на Україні в 1933 році. В прокламації до Дня пам’яті говорилось: «Український голод 1932-1933 років був трагічною главою в історії України особливо тому, що мав місце не за стихійного лиха, а був штучно викликаний заздалегідь обдуманою політикою».

А в 1988році Конгрес США офіційно визнав Голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти українського народу. День пам’яті було проведено і ця подія викликала резонанс у всьому світі. Лише  у нас в державі про це нічого не було відомо до останніх років. Мало про це знали й у нас на Поділлі, тим більше в селі.  Виходячи із актуальності теми та недостатнім рівнем її вивченості у нашому регіоні, об’єктом  нашого дослідження є  зміни, що сталися в Україні після відмови від непу при переході до планової економіки, запровадження якої призвело до голоду 1932-1933 років на Поділлі.

Предмет дослідження – голод 1932-1933 років на Старокостянтинівщині (зокрема у селах Стецьківської сільської ради: Стецьки, Кучівка, Прохорівка, Дубина, Костянець): передумови, хід та наслідки.

Шляхом системно – структурного, проблемно - хронологічного і порівняльного   методів дослідження та спогадами очевидців, які ми збирали протягом кількох років, спробуємо доповнити сторінку Голодомору.

Метою нашої роботи є ознайомлення членів краєзнавчого гуртка з основами наукового пошуку, з особливостями накопичення та обробки зібраного матеріалу, процесом оформлення роботи та використання результатів дослідження на практиці.

Для досягнення даної мети нами визначені такі завдання:

    - з’ясувати передумови та походження голодомору;
    - простежити наростання явищ голодомору у нашому краї, селі;
    - показати діяльність місцевих органів влади під час голоду 1932-1933 років;
    - розкрити наслідки голодомору.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5,7,9,10 і навіть 12 мільйонів. «Великий голод 1932- 1933 років в Україні забрав від 7 до 10 мільйонів невинних людей…», так сказано в Спільній заяві делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року. Та все одно мова йде про мільйони безневинних жертв. Це свідчить про складність досліджуваної нами проблеми.

Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей. Вони виявилися найменш захищеними. За переписом населення 1926р., дітей віком до 4-х років виявилося 16%, тобто у голодний 1933-ій їм мало б виповнитись по 10 років. Та не судилося… А це не народилось 45-50 млн. чол. Нас, українців, було б не 46,7 млн., а 100млн.!

Нищився український дух, нищилася воля до самостійності, зникав хліборобський рід – голодом хотіли покорити Україну. Було заборонено навіть пам’ять про всеукраїнську трагедію. Але світ знав, український люд пам’ятав, лиш поминав убієнних голодом мовчки.

І тільки в 2006 році з нагоди відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій Президент Ющенко звернувся до всього українського народу і світової громадськості визнати голодомор 1932-1933 років актом геноциду. І 2007 рік в Україні став роком визнання Голодомору як геноциду українського народу.

А 2008 рік в Україні оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору.

Як бачимо,  ця тема до кінця ще глибоко не вивчена. Саме тому ми вибрали цю тему для дальшого дослідження, вивчення.

А ще у мене є старенька прабабуся Мальчук Фросина Трохимівна. Їй уже 87 років, але вона часто дивиться телевізор, листає газети і все приказує: «От, якби я могла там виступити, то можна стільки згадати про той голодомор, по те як зробили нашу сім’ю куркулями, що на всіх горя б вистачило, то дійсно була велика біда…».

І я, її правнук, запропонував повідати про ті часи, що чорним смерчем пронеслись по наших селах. У неї навіть очі засяяли: «А що зможеш?» І Я відповів: «Спробую…»

Тож пом’янемо хоч сьогодні, з непростим запізненням у 75 довгих років, про великомучеників нашої історії. Все, що вони могли сказати світові, вони сказали. Тепер наша черга.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

2.1. Джерела дослідження голодомору на Поділлі

Офіційного розслідування подій 1932-1933 років у радянські часи не було. Більшовицька влада цей факт замовчувала. І довгі роки не відкривала архівів для незалежних дослідників, тим більше для нас, школярів. Лише після здобуття Україною незалежності вчені отримали можливість досліджувати явища голодомору. Але для повного висвітлення проблеми потрібна не одна тисяча документальних свідчень. Без них не може бути правдивої розповіді і про винуватців трагедії на місцях, і про масштаби і наслідки голодомору та його вплив на політичне, господарське, демографічне та духовно-релігійне життя народу.

Голодомор 1932-1933 років в Україні - історичний факт, підтвердженням якого є численні публікації архівних матеріалів (Голод 1932-1933 років на Україні очима істориків, мовою документів - 1990; Збірник документів і матеріалів - К. 1992р; Обширна науково-популярна література (близько 10 тис. назв); матеріали наукових конференцій (Голодомор 1932-33 рр. в Україні: причини і наслідки; Міжнародна наукова конференція - К. 9-10 вересня 1993р. Матеріали - Київ, 1995.) Своєрідним поштовхом для наукового вивчення голоду в Україні стали оголошені у 1989 році висновки Міжнародної комісії з розслідування голодомору і визнано, що над українським народом вчинено акт геноциду.

З опрацьованих джерел ми дізнались, що першим масштабно став досліджувати голодомор доктор історичних наук С.В. Кульчицький, який у брошурі «1933: трагедія голоду» дав загальну характеристику становища на Україні, що породило голодомор.  А події голодомору на Поділлі глибоко досліджувала Маркова С.В. Під грифом «таємно». «Голод 1932-1933 років на Поділлі» за документами Державного архіву Хмельницької області. «Голод 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, наслідки, уроки» за матеріалами республіканської науково-практичної конференції. Найбільше нас вразила Народна книга-меморіал, що стала лебединою піснею, пам’ятником мільйонам загиблих від голоду, в тому числі  й хмельничан, «Голод-33», упорядкована В. Маняком та його дружиною – журналістом Л. Коваленко.  За їх  пропозицією навесні 1990 року було проведено Всеукраїнський тиждень Пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років та сталінських репресій.

Всебічне вивчення цього страшного явища розпочалось після проведення у Києві восени 1990 року  Міжнародного симпозіуму.

А 26 листопада 1998 року  Президент України підписав Указ «Про встановлення Дня пам’яті жертв голодомору» у четверту суботу листопада кожного року.

Вагомим внеском у дослідження голоду на Хмельниччині відзначається збірник «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів», виданий у 1990 році. Книга свідчень «Голод на Поділлі», матеріали періодичної преси та інші. Зацікавили нас деякі статті вчених Ю.Шаповала, О.Шевчука, М.Якименка, Є.Яценка, В.Марочко. Нам стало відомо, що безпосередньо проблема голоду на Поділлі вперше була розглянута у посібнику для вчителів «Нариси історії Поділля». Окремими питаннями голодомору на Поділлі займалися науковці О.Завальнюк, А.Філінюк, П.Ящук та інші. Крім цих джерел, ми дослідили певні сторінки голодомору на Старокостянтинівщині по документах Державного архіву Хмельницької області, де зібрали чимало свідчень очевидців голодомору по селах Старокостянтинівщини. Цікаво було працювати і в районному загсі, звідки доповнили списки померлих від голоду по селах нашої Стецьківської  сільської ради.

Узагальненим історичним довідником про трагедію голодомору у селах Хмельниччини можна назвати літературно - художнє видання «Голод на Поділлі. Книга свідчень», підготовлене Віталієм Мацьком.

До 75-річчя Голодомору виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради, відділ культури Старокостянтинівської міської ради, державний історико-культурний заповідник «Самчики», центр громади м.Старокостянтинова видав збірник матеріалів регіональної краєзнавчої конференції присвяченої 75-х роковин голодомору 1932-1933 років «Жертви твої, рідний краю», де вміщено дослідження про голодомор на Старокостянтинівщині і у нашому селі . Досліджень про голодомор у нашому краї є вже чимало. Про це ми змогли переконатись із виставки літератури по дослідженню краю на 12-ій Подільській історико-краєзнавчій конференції, яка відбулася у Кам’янці – Подільському в листопаді 2007 року.  Якщо вам доведеться прочитати хоча б одну із тих праць, осмислити всім серцем її зміст, ви подивитесь на світ іншими очима, ви станете добрішими і милосерднішими.

У книзі Петра Кардаша, що вийшла у Мельбурні (Австралія) в 2003 році досліджено дуже багато питань голодомору. Нам довелося тримати цю книгу в руках і побачити, що досліджено сторінку голодомору багатьох сіл із різних областей України. А з нашої Хмельниччини згадується лише коротка інформація з Красилівського району. А так хочеться, щоб більше дізналися і про трагедію нашої Старокостянтинівщини, сіл нашої сільської ради, де чи не найбільше в районі, ми краєзнавці, відшукали імен жертв голодомору. Розповісти про передумови хід та наслідки голодомору в нашому краї не лише для показу реальної картини подій минулого, а й для застереження помилок у майбутньому. Можливо довести своїй прабабусі, що правду про голодомор повинні знати усі!

2.2. Передумови та походження голоду

Опрацювавши чимало джерел по темі голодомор, ми дійшли висновку, що особливості нашого Поділля в тому, що в жодній губернії України не спостерігалося такої великої кількості малоземельних  господарств, край був перенаселений, селяни не мали тягла, реманенту. Розкуркуленню підлягали ті, в кого нова клуня, або хата, дах із жесті, або навіть новий паркан.

Але вожді більшовизму були впевнені, що соціалізм неможливо збудувати без ліквідації приватної власності на землю і переходу до колективного господарювання на селі. Тоталітарна система залишалась незавершеною, доки зберігалася відносна економічна незалежність селянства. Тому воно і стало першою жертвою сталінського терору.

Проте на кінець 20-х років селянин ще сприймав соціалізм наївно: вірив і сподівався, що більшовицька влада дасть йому землю і волю.

Після офіційного проголошення гасла про суцільну колективізацію 10 січня 1930 р. розпочинається насильницька колективізація на Поділлі, міцніюча хвиля якої прокотилася українськими, єврейськими, польськими селами. Перекручення, насильство під час колективізації, контрактації та інші заходи на селі негативно відбивалися на хлібозаготівлі, посівних кампаніях. До того ж керівниками колгоспів, призначених комуністичною партією, були переважно некомпетентні у веденні великого господарства особи. Вони вправно керували, базуючись виключно на директивах партії, надісланих “згори”. Тому чи не найважливішу роль у колективному господарюванні відіграв адміністративно-управлінський апарат одержавлених колгоспів.

Колективізація на Поділлі зруйнувала традиційні форми і методи сільського господарювання, перетворила селянина-господаря на голодного жебрака. Протест і відчай штовхнули селянина на те, щоб нищити найголовніше, що було в господарстві після землі, - худобу.

Архівні джерела (опубліковані і ті, що зберігаються в архівах України, Росії і деяких європейських країн) — мають незаперечні докази штучного походження голоду в Україні.

Основними причинами голодомору були: суцільна колективізація селянських гос­подарств, в ході якої у селян забирали землю, майно, худобу. Антилюдяна і фіскальна політика пограбування чи розкуркулювання україн­ських селян, практично відбувалося розселянювання. Були знищені найбільш роботящі, ініціативні, старанні селянські сім’ї, які любили землю і вміли на ній працювати. Позбавивши селян власності, почуття господаря, у них породили незацікавленість в ефективній продуктивній праці, небажання колгоспників працювати в громадському господарстві. Тотальні хлібозаготівлі за принципом продрозкладки із використанням репресивних засобів, свідоме та тривале позбавлення селян продовольчих засобів до існування, масові репресії проти дорослого чоловічого населення українського села, відсутність реального економічного і політичного суверенітету республіки. Надмірний хлібний експорт. Сталін і його оточення штучно викликали голод як засіб упокорення селян.

На Старокостянтинівщині уже в жнива 1932 року хліб силоміць зби­рався у державні засіки не лише з колгоспів, радгоспів, але й той, що був вирощений на присадибних  ділянках селян. Під цинічними лозунгами "вилучення хлібних залишків" "червоні мітли" екзекуційних бригад вимітали селянські засіки садиб, чи­нили у кожному селі безсудову роз­праву: розкуркулювали, кидали до в'язниць, виганяли з хати. Хто не здавав хліб, заносився на "чорну дошку", тобто люди не мали змоги купити ані одягу, ані взуття, ані будь-якого краму, навіть солі та сірників. Старокостянтинівці не здавалися, намагалися у верхах вирішити наболілі питання.

Ось скарга з Хмельницького обласного архіву.

Доповідна записка прокурора Старокостянтинівської дільничної прокуратори Седінова „Про перевірку скарги жителів с. Жеребки.”

1.План хлібозаготівлі по с. Жеребки виконано повністю…

2.Громадянину Маковському Федору, по соцстану бідняк, належало здати 2,34 ц, здано добровільно 1,43 ц. За недовиконання 90 кг сільрада забрала в нього корову. Втручанням прокуратури корова повернута, але після цього сільрада провела в його господарстві трус та безспірно забрала 51кг  ячменю, 23 кг гречки та 1 пуд муки.

3.Маковському Левку – середняку, належало здати по контрактації 9 ц 4 кг, добровільно і своєчасно здав 9 ц 2 кг. Сільрада провела в його господарстві трус та стягнула жита 16 снопів, гречки 10 снопів, пшениці 24 снопи.

4.Сопронюку Роману – середняк, належало здати по контрактації 9,8 ц, здав добровільно – 9,84 ц. Після виконання плану зверх цього сільрада 2 жовтня стягнула безспірно 32 кг жита та 52 кг ячменю, причому в час трусу господаря Сопронюка Р. було заарештовано за розпорядженням голови сільради Борчука Василя.

5.Черватюк Микола – середняк, належало здати 15,63ц. Добровільно здав 16,11ц. Незалежно від цього 2 жовтня сільрада додатково стягнула безспірно збіжжя 371кг.»

…Безмірне стягнення актом не оформлялося. Таким чином, Жеребківська сільрада в справі виконання хлібного плану грубо порушила лінію  партії. Ставлячи про це Вас до відома, сповіщаю, що кримінального переслідування проти винних прокуратура не порушує, а матеріали скеровуються для притягнення винних до партвідповідальності та в редакцію для висвітлення в пресі.

Доповідна записка адресована Вінницькій облпрокуратурі та Старокостянтинівському  райкому, райвиконкому, редакції газети.

Цей документ, на нашу думку, переконливо свідчить про стиль роботи сільських активістів – посіпак. Такий „стиль„ підштовхував селянина до злиднів до зубожіння до масового голоду. Зате ж досягалося головне: сталінське гасло швидкої повсюдної колективізації.

В матеріалах архіву читаємо: були люди, які своїми турботами допомагали селянам вижити у ті страшні роки. Колишній заступник директора по виховній роботі Сахновецької ЗОШ І-ІІІ ст. тепер директор краєзнавчого музею с.Сахнівці згадує, як голова колгоспу Боровик Харитон звернувся за допомогою до своїх шефів-районного відділу міліції. Тодішні начальники відділу міліції Бондаренко, Муратов і начальник політвідділу Матвієнко поклопотали, щоб заготзерно для колгоспу позичили борошно, крупу, олію. Невдовзі борошно, олію, крупу, горох надіслали до колгоспу. Кожного дня люди отримували суп. Отой нехитрий куліш допоміг не вмерти багатьом сахнівчанам.

У відповідь на Постанову ЦК ВКП(б) „О борьбе с искривлениями партийной линии в колхозном движении» 1930р:

„Доношу, що в селі Іршики справи обстоять надто кепсько. Одержавши відомості, вся група відправилася в Іршики, де нас зустріла товпа чоловіків і жінок до 100-150 чоловік з словами, що така совецька власть їм не потрібна, це не власть, а бандити, вони нас ограбили і забрали все. Весь актив села всю ніч знаходився в школі, відбивався. В школі всі вікна і двері виламані!”

„В селі Киселі спокійно. В селі Іршики пройшов погром. Встало все село, б’ють в колокола”.

І дійсно дзвони сповістили про прихід голоду у наші села.

2.2.1.Суцільна колективізація. Колгоспи

1. Запланована і здійснена комуністичним тоталітарним режимом суцільна колективі­зація зруйнувала і фактично знищила 4,6 млн. селянських господарств в Україні, завдала катастрофічної шкоди сільському господарству республіки, безоплатно і назавжди відняла насильницьким способом 36 млн. десятин селянських земель.

Подібні випадки сталися і в селах нашого району.

З досліджених даних обласного архіву про становище в сільському господарстві сіл  Старокостянтинівщини читаємо:

„Секретарю РПК і „Председателю РПК\а„ сповіщалося:

3.02.1932р. «Ряд последних пожаров, усиливающийся нажим на кулака свідетельствует, что классовый враг оказывает сопротивление переходящие в классовую месть совершаемую путем поджогов совхозно – колхозного имущества. В январе месяце 1932 г. в колхозе с. Новоселицы Грицевского района сгорела конюшня, в которой находилось 72 лошади».

14.03.32г   О  состоянии тягловой силы
Вопрос тягловой силы по Староконстантиновскому району находится в угрожающем положении. Состояние конного состава по району ужасное,  85% худоконные (кожа и кости), наблюдается большой процент смертности исключительно от недоедания и истощенности, последнее доходит до такой степени, что лошади не в силах стоять на ногах и их подвешивают на шлеях и балках       (Харьковцы, Решневка, Пасичная).  

2. За 6 месяцев налог по значительно уменьшенным сведениям 2585 робочих лошадей. По дорогах можно увидеть безпризорных лошадей, а также трупы павших. Колхозы Баглаи, Пасичная, В.Погорела, Хижники представляют собой скотомогильники.

„В животноводстве в настоящее время в свеклосовхозе свирепствует чума, давшая за последние несколько дней 33 случая падежа.”

„ 14.03.32р. Секретарю РПК. Председателю РПК/а”
В селе В.Керекешина председатель сельсовета, член партии Зеленский творит сильнейшие безобразия. За то, чтоб получить разрешение на убой свиней, Зеленский получал у крестьян мясопродукты. Крестьянин Голянский Сидор отдал „этой компании” целого кабана. У колхозника с.Красной Семеновки Абрамчука Демяна Зелинский и Школьный Юстим забрали для себя белую муку. У беднячки Скакун Варки забрали весь хлеб, у колхозника Шойхета Янкеля забран хлеб полученный из колхоза, у крестьянина Гавадзюка Илька забрана шерсть, которую присвоил себе Школьный Юстим.”

Отже, з досліджених даних бачимо, що складна соціально-класова панорама подільського села постійно давала про себе знати. Психологічний бар'єр, що існував між індивідуальними і колективними формами господарювання, ніяк не вдавалося подолати. Ситуація на селі ставала дедалі гострішою, а опір дедалі відчайдушнішим. Насильницька колективізація у досліджуваному нами регіоні (Старокостянтинівщина) призвела до занепаду сільськогосподарського виробництва та катастрофічного падіння рівня життя населення. Партія знову заговорила про “куркульську небезпеку” і відверто поставила в центрі аграрної політики нацьковування колгоспників на селян-власників.

З метою збереження колгоспного хліба та виконання державних завдань ЦВК і РНК СРСР прийняли 7 серпня 1932 року постанову «Про охорону майна державних підпри­ємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», якою дозволили застосовувати вищу міру покарання - розстріл із конфіскацією майна або 10 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Ця постанова породила масовий терор проти селян, яких засуджували до розстрілу за те, що вони рятувалися від голодної смерті, зриваючи хлібні колоски на власних та кол­госпних полях.

Салашинська Ганна Григорівна, 1911р.н., жителька села Стецьки згадує:

« Щоб не вмерти з голоду, мене віддали служити в Гриців до євреїв. Там я мала кусок хліба. Але бачила, як люди   збирали маслюки, дохлих собак, їли молоді бруньки, насіння бур’янів. Додому з Грицева йшли через В.Шкарівку полем, то лановий вивертав кишені, заставляв роззуватись, щоб часом не сховати колосок…»

Про причини страти говорять самі  очевидці.

Бородій Гаврило Ульянович, 1909р.н., с.Кучівка: «Бондаря  Івана Нечипоровича знайшли мертвим у житі  під Губчею.  «Жито» - від слова «життя». Але він знайшов у житньому  полі смерть. Помер між двома хлібами, як у тій приказці, коли  старого хліба не стало, а нового ще не було. Він був інвалідом і не зміг втекти на милицях від сторожа. Той його так побив за колоски, що він там і помер».Ось так влада впроваджувала закон «про п’ять колосків».

В архівах знову читаємо:

- В с.Сахновцах зав. хозяйством колхоза Добровский  Артем, несмотря на имеющейся у него запас хлеба, в целях проведения агитации, берет кусок хлеба дома в карман, приходя в сельсовет, в присудствии  толпы граждан говорит:
«Товарищи, видите, к чему нас довел социалистический  строй хозяйствования, я должен взять из дому 2 лота хлеба, укусить сам два раза и еще заставить, чтоб дети укусили пару раз, так разве народ может так долго терпть издевательства, разве мы не видим, что мы в цепях».

Як бачимо, суцільна колективізація  для багатьох наших односельців стала причиною смерті.

2.2.2.Розкуркулення та репресії

Політика розкуркулення, здійснена комуністичним режимом в Україні, мала антиукраїнський, винятково грабіжницький фіскальний характер, її натхненником була ВКП(б) на чолі зі Сталіним. Саме він закликав на XVI з'їзді партії в червні 1930 «заарештовувати і висилати десятки і сотні тисяч куркулів»). Розкуркулювання зазнали 200 тисяч селянських господарств України.

Під репресії і розкуркулення попали і жителі нашої сільської ради.

Ярина Огоронік, 1921р.н., с.Стецьки, нам  розповіла:

- В голодний рік нас виселили з хати, бо у батька було трохи землі, то ми тоді звались куркулями. Поселились ми на краю села від Кучівки і викопали Ярина Огороднік з краєзнавцями.      землянку, там і зимували.

Дуже бідували. Навесні померла мати (перед смертю дуже їсти просила). Поки я добігла до криниці, бо батько пішов по воду, то мами не стало. Ховати не було в чому, то загорнули в рядно і так закопали.

Місцеві активісти, які очолювали бригади погрому, не зупинялись ні перед чим: забрали корову, воза, коней, рало, плуга і навіть останнього глечика з печі, якого загорнули в попіл- заховали. Все це майно батько купив на власні гроші, зароблені в далекій Америці.

Пам’ятаю й до нині частушку,  яку в селі склали про колгоспних «активістів»

Ходить Сапсін поза річку,
Виконує п’ятирічку.
А Марина(головиха) із Тодосом залягли у бур’яні -
Виконаємо п’ятирічку, а чи ні?


Весна 1933-го нас з братом Василем і сестрою - Оксаною не порадувала. Ми вже пухли з голоду.  Батько послав мене і Оксану у партинецький ліс по ягоди. Коли вертались додому, застав дощ нас, і Оксана знесилена впала на землю і вже почала захолодати. Мабуть, сам Бог послав нам рятувальників (з Партинець йшли до дочки Галини Шевчук батьки) вони нас дотягли до села, нагріли і так відходили. Ми часто з сестрою згадуємо цей випадок і плачемо.
Потім нас забрали в приют (він був там, де старі ясла-майстерня зараз). А пізніше ми „відвоювали” хату, то стало трохи краще жити. Вже пішли в колгосп самі заробляти.  

Під розкуркулення та репресії попали ще багато жителів наших сіл.

Бородій (Шум) Анастасія Кирилівна, 1923 р.н. с. Кучівка

Посивіла, згорьована жінка зі сльозами на очах повідала  нам таку історію.

- На період репресій мені вже було 14 років і те, що пережила наша родина мені не забути ніколи. Пам’ятаю, як бригади активістів на чолі з місцевою головихою Цап’юк Мариною зайшли до хати, а це було взимку, і вигнали, просто повикидали нас малих на сніг голими й босими. Сім’я наша була велика. Крім мене, під відкритим небом залишились менші брати і сестри: Параска, Михайло, Ганна, Петро - найменший (витягли з колискою на мороз)  та Іван (німий). А днем раніше вночі забрали батька й матір і відправили в Сибір.

Залишились ми зі старенькою бабусею і  ще десь дув хворий дід. Вигнали нас на мороз голими й босими, лише в баби був якийсь порваний кітель, яким  бабуся намагалась нас закутати. В хату відразу ж поселили мого двоюрідного брата (бухгалтера колгоспу), який вигнав нас навіть із хліва, сказавши, що йдіть в річку – там буде тепло. А німий Іван на «мігах» показував, що до річки не піде, бо вмирати не хоче. Ой Боже, це треба було бачити.

На другий день приїхав уповноважений з Грицева і разом  з головихою погнали нас ще далі, підштовхуючи ногами, аж до складу з міндобривами, погукуючи, що може повмираєте до ранку.
Так ми опинились у складі разом із бабусею, але кожуха вже забрали. Як зараз бачу: сидить старенька і просить смерті у Бога. Голосить і просить: «Прости, Господи! А якщо мене забереш, то як же вони, з ким залишаться?  Я мушу вижити. Або забери нас усіх до себе».

Не пам’ятаю скільки ми там просиділи, але ноги посиніли, на морозі потріскались маленькі литочки і кров виходила, залишаючи червоні сліди на снігу.

І знову приїхав  з Грицева посланець і питає: «А де ті діти Бородія?». Йому вказали на склад з міндобривом, але дивитись на нас він не прийшов, сказав, що не може. Потім щось передумав і заглянув всередину, побачивши невтішну картину: хвора бабуся лежить на соломі, ми всі гурточком скоцюрблені чекаємо кінця, а найменший Петрик доходить у колисці. Мабуть, щось обірвалось у цього чоловіка, бо подивившись на активістів сказав: «Якби я мав право, то я б вас постріляв за цих дітей. Хіба вони винні?»

Так з ласки цього міліціонера нас напівживих занесли до хати Нестора Остап’юка і повикидали на піч. Та довго таке життя не могло продовжуватись, бо годувати нас не збирався ніхто. Нам дозволили поселитись в хліві, якщо так можна виразитись. Бо це було чотири стовпи, завішені домотканими ряднами, які потай знесли люди. Їсти ходили збирати по смітниках, бо ніхто про нас не дбав, та й боялися нам допомогти. Навіть із гноїв виганяли, щоб не знайшли лушпиння або чогось їстівного. Так ми виживали. Десь через рік до нас зайшла жінка і попросилась переночувати, а бабуся намагалась її прогнати. Лише голос здався знайомий – це була наша мати. Вона так змінилась, так постаріла, що ніхто її не впізнавав. Мати за пазухою принесла трішки грошей з тієї виселки. Ми цьому дуже зраділи, бо навіть не знали, які вони ті гроші. Але на базарі матері хліба не продали, бо єврей їй не видав талончик, так як у неї був «білий паспорт». За сльозами жінка не бачила дороги, повертаючись з базару, і наткнулась на молоду єврейку, яка, почувши сумну історію лише співчутливо зітхнула, сказавши, що  поробиш, такі закони. Але інша запропонувала вимастити їй хату, то дістане талон. Цілий день довелось працювати матері, щоб дістати талон. І яке було розчарування, коли з того буханця нам дісталось лише по маленькому шматочку, якого й не вистачило навіть до вечора. І знову жінка, як той хижий звір, у пошуках їжі для дітей. На цей раз крадькома дав піввідра зерна  Жуківський (сусід), а його жінка дала трішки буряків і квасолі. Не знаю як, але про це стало відомо у сільраді. І знову обшук. Коли борщ головиха вилила в кущі, ми всі гуртом побігли збирати те, що від нього залишилось. А  Марина била нас ногами, наступала на пальці і лаялась. Все, що можна було знайти, закрила в хатній коморі, зробила з шматка хліба кульку поставила печатку, сказавши, що якщо хтось із дітей з’їсть це, то повбиває усіх. Після цього матір знову забрали аж на п’ять років. А для нас почалися знову «чорні дні». Ще помер у нас старенький дід, який жив трохи біля нас, то ми його всі гуртом в якомусь збитому ящику затягли на цвинтар і вкинули в ямку. Засипати вже не було сил. Але на другий день баба взяла нас старшеньких і ми жменями землі хоч трішки присипали тіло.

Дванадцять років нам не давали ні города, ні землі, бо ще ми вважались розкуркуленими. Так і стикались по чужих полях у пошуках їжі.

Голод знову стукав у двері. І баба у розпачі послала нас у ліс за мухоморами: може на цей раз Бог дасть смерті усім. Та не судилося. Навіть після мухоморів ми вижили. Але хіба це життя? Я до цих пір не можу зрозуміти, як ми не повмирали?

А кажуть, що зараз погано жити. Ні! Я своїм дітям і онукам кажу, що ви маєте хліб і до хліба. Поважайте, шануйте один одного, свою родину. Любіть землю і у вас буде краще життя як у нас.

У 1932 р. репресії застосовувались вже не тільки до заможних селян, одноосібників, а також до родин червоноармійців та комскладу Червоної Армії. Утворилася ситуація, коли організатори колективізації повинні були точно визначити, з яких ознак треба виходити, щоб вважати селянина куркулем. У райвиконкоми, прокуратуру від розкуркулених надходило безліч скарг із проханням переглянути рішення сільських рад і відмінити їх. Скарги, як правило, розглядалися комісією у складі трьох осіб – трійки. У переважній більшості випадків ці комісії затверджували рішення сільської ради.

Під репресії попали і священики. А храми були зруйновані. Наш стецьківський батюшка Данилюк Василій десять років пробув на Колимі і  повернувся назад. Кажуть, що довго ще правив в приході,  розповідав про ті несправедливі часи  і вселяв надію на кращі.

Досліджуючи питання розкуркулення та репресій на прикладі господарств  нашої  Стецьківської сільської ради, ми дійшли висновку, що це були не куркулі, як їх називали, а старанні сім’ї, які любили свою землю  і хотіли бути на  ній господарями. Такі були роботящі сім’ї у наших  селах і в моєї прабабусі, яка вважалась теж куркульською дочкою. І за що?

Наступна сторінка

скачать софт
Пошук
До уваги громадян
Все про субсидії
Зразки заяви про призначення субсидії, декларації про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії та інструкції про порядок заповнення.

Переглянути детальну інформацію

Роз'яснення щодо отримання субсидій.

Переглянути детальну інформацію

Калькулятор розрахунку субсидії

Калькулятор розрахунку субсидії

До уваги громадян

Електронний каталог соціальних послуг Старокостянтинівського району

Переглянути детальну інформацію

енергоефективний калькулятор

Переглянути детальну інформацію

Основні заходи Старокостянтинівської райдержадміністрації заплановані на наступний тиждень

Переглянути детальну інформацію
Телефон довіри
З метою забезпечення виконання завдань, передбачених статтями 5, 19, 27 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції", вважаються телефоном довіри облдержадміністрації контакти: (0382) 65-00-87,
email: stop_korupzia@ukr.net
Про відомі факти вчинення корупційних діянь посадовими особами повідомляти на "телефон довіри"
Влада проти корупції
З метою виконання завдань щодо протидії корупції, забезпечення вирішення конфліктних питань громадянами в районних органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування при отриманні ліцензій, спеціальних дозволів або будь-яких інших послуг у земельній сфері, у сфері медичного обслуговування тощо, при зволіканнях у виготовленні документації державними службовцями, а також при безпосередньому зіткненні з фактами здирництва та хабарництва, просимо звертатися на телефон "довіри" районної державної адміністрації 3-15-69.
Отримав субсидію - бережи енергоресурси!
Інтерактивна карта

Інтерактивна карта регіональних/міських програм відшкодування частини відсотків/суми за кредитами для населення та ОСББ (ЖБК) на утеплення

Календар
    Липень 2017    
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Погода